НАУКОВА БІБЛІОТЕКА
12.07.2016__________
Віртуальна виставка «Велетень думки і праці»
(Присвячена життю і творчості Івана Яковича Франка (27.08.1856-28.05.1916))
«Іван Франко – мов дух стихії,
Що творить в нас і серед нас,
Що будить сили молодії,
Руйнує зло, живить надії
На Україні в лютий час!»
(М. Вороний)
Вступ
I. Таємниця духу митця і його доби
II. У творчій майстерні митця
III. «Вогонь в одежі слова»
IV. Література до книжкової виставки «Велетень думки і праці»
Iван Якович Франко – видатний український письменник, поет, публіцист, літературний критик, перекладач, мовознавець, громадський і політичний діяч, історик, економіст, фольклорист, журналіст, Доктор філософії (1893), дійсний член Наукового товариства імені Шевченка (1899), почесний доктор Харківського університету (1906).
Він належить до найвизначніших діячів української культури другої половини XIX – початку XX століття. Геніальність митця виявляється в тому, що його твори і через століття хвилюють і захоплюють. Залишаючись художнім літописом минулого, вони стають для кожного нового покоління животворним джерелом пізнання і сучасного йому народного життя. Справою всього життя І. Франка була важка праця в поті чола. Він людина виняткових здібностей і широкої європейської освіти, науковець у найширшому розумінні цього слова, який мав вплив на всі сфери розвитку українського суспільства.
У цьому році (2016) 28 серпня Україна відзначатиме 160 років від дня народження митця.
Народився Іван Якович Франко в с. Нагуєвичі на Дрогобиччині в сім’ї сільського коваля. Коли Іванові було 9 років (1865), помер батько. Мати вийшла заміж удруге. Вітчим, Григорій Гаврилик, уважно ставився до дітей, фактично замінив їм батька. Франко підтримував дружні стосунки зі своїм вітчимом протягом всього життя. Коли Іванові було 15 років (1872), померла мати. Вихованням дітей стала займатися мачуха.
У 1864-1867 рр. вчився в Дрогобицькій головній школі отців василіян, навчання в якій велося німецькою мовою. 1867 р. вступив до Дрогобицької державної гімназії імені Франца Йосифа (яка саме тоді переходила на польську мову викладання). Іван Верхратський, який був класним керівником Івана Франка, давав йому читати книги М. Драгоманова, П. Куліша, Т. Шевченка, твори інших українських письменників, організував у гімназії літературний гурток, до якого входили 12 учнів, у тому числі Іван Франко. 1875 р. закінчив Дрогобицьку гімназію Франца Йосифа (нині у кількох спорудах цієї гімназії розташований Дрогобицький педагогічний університет). Залишившись без батьків, Іван був змушений заробляти собі на життя репетиторством. Зі свого заробітку виділяв гроші на книжки для особистої бібліотеки.
Уже навчаючись у гімназії починає перекладати твори античних авторів (Софокла, Евріпіда); під впливом творчості Маркіяна Шашкевича й Тараса Шевченка захоплюються багатством і красою української мови, починає збирати й записувати зразки усної народної творчості.
Восени 1875 р. Франко став студентом філософського факультету Львівського університету. Цього ж року стає членом редакції студентського часопису «Друг», в якому публікує свої перші літературні твори. Активна громадсько-політична, видавнича діяльність, листування з Михайлом Драгомановим спричинили арешт письменника за звинуваченням у належності до таємного соціалістичного товариства. Після відбутого ув’язнення співпрацює з польською газетою «Praca», знайомиться з працями Карла Маркса, Фрідріха Енгельса, разом з Михайлом Павликом засновує 1878 року часопис «Громадський друг», який після конфіскації виходив під назвами «Дзвін» і «Молот».
1880 року Франка вдруге заарештували, обвинувачуючи в підбурюванні селян проти влади. Після 3-місячного ув’язнення перебував під наглядом поліції, був змушений припинити навчання в університеті. Пізніше продовжував студії в Чернівецькому університеті, де 1891 р. підготував кандидатську дисертацію про творчість Івана Вишенського, згодом у Віденському університеті захистив докторську дисертацію «Варлаам і Йосиф – старохристиянський духовний роман і його літературна історія» (1893р.) у відомого вченого-славіста В. Ягіча.
Франко мріє організувати власний журнал, і в цій справі за запрошенням Олександра Кониського їде 1885 року до Києва. Тут знайомиться ближче з інтелектуальною українською елітою. В її середовищі зустрічається зі скромною симпатичною дівчиною – Ольгою Хоружинською, з якою наступного року, знову ж таки в Києві, бере шлюб. Після одруження Ольга переїхала до чоловіка в маловідомий їй край. Поєднавши долю з матеріально незабезпеченим, але талановитим письменником, вона стала його справжньою подругою, допомагала, наскільки дозволяло кволе здоров’я редагувати журнал «Житє і слово», перекладала твори Франка російською мовою.
1890 р. за підтримки Михайла Драгоманова Франко став співзасновником Русько-Української Радикальної Партії (РУРП, її перший голова до 1898), підготував для неї програму, разом з Михайлом Павликом видавав півмісячник «Народ» (1890-1895). 1899 р. Франко разом з частиною радикалів та більшістю народовців взяв участь у заснуванні Національно-демократичної партії, з якою співпрацював до 1904 р., після чого полишив активну участь у політичному житті.
1908р. стан здоров’я Франка значно погіршився. Однак він продовжував працювати до кінця свого життя.
Помер Іван Франко 28 травня 1916 року у Львові. 31 травня відбулося кількатисячне урочисте прощання на Личаківському цвинтарі. Спочатку письменника поховали у чужому склепі, через 5 років домовина з прахом Франка була перенесена в окрему могилу.
У Києві, Львові, Дрогобичі споруджено пам’ятники письменникові. В 1956 відкрито пам’ятник Франка і музей письменника у Вінніпегу (Канада).
У 1979 році встановлено премію Академії наук України ім. І.Я. Франка за видатні праці в галузі філології, етнографії та мистецтвознавства.
I. Таємниця духу митця і його доби
«Ми не можемо назвати, мабуть, жодної ділянки людського духу, в якій би не працював Іван Франко і в якій він би не був великий...»
(П. Загребельний)
Франко залишив нам колосальну художню і наукову спадщину. Вона є не лише безсмертним історико-літературним фактом, золотим фондом культури й духовності, а й живим явищем нашого сьогодення, що впливає на формування громадсько-політичних і естетичних орієнтирів та ідеалів сучасності.
Франкова теоретична і історична думка доволі часто випереджувала свій час, ламаючи стереотипи й руйнуючи замшілі міфи. Вона крокувала попереду думки його сучасників, дратуючи їх своєю оригінальністю, свіжістю й сміливістю.
Завдяки надзвичайній працездатності в поєднанні з глибоким розумом і величезним талантом, Франка називають академією в одній особі. За 40 років свідомого життя він написав близько 6 тисяч праць найрізноманітніших жанрів.
 |
8 Будучи не тільки пророком нашого національного відродження і визволення, а й аналітиком проблем, що їх необхідно вирішувати відновленій українській державі, Іван Франко в багатьох політологічних трактатах і статтях виступає як проникливий знавець нашої доби, яка для нього була посмертною прийдешністю. |
 |
8 У монографії висвітлюються погляди І. Франка на суспільний ідеал, чинники, які зумовили сходження Великого Каменяра від пріоритетності соціальних проблем до національного питання, від соціалістичного ідеалу до ідеалу національного, викриття ним антигуманної сутності ідеї «державного соціалізму». |
 |
8(4Укр)6 Свого часу Іван Франко переконував, що збірка «Зів’яле листя» написана під емоційним впливом від прочитання щоденника самогубця, який не зміг пережити нещасливе кохання. Чи можна було вірити Франкові, що до написання інтимних поезій, які спровокували гострі літературні суперечки, непорузуміння між ним і критикою, причетні чужі переживання, а не його особисті? Хто та незнайомка, яку покохав ліричний герой і взаємності якої не знайшов? Ім’я її так і не було відкрито – Франко вмів зберігати таємниці. |
 |
8 У книзі подаються вибрані твори Івана Франка, які супроводяться статтями-коментарями про основні аспекти культурної феноменології письменника. Розглядається цілісність культурного, філософського й художнього мислення Франка. В центрі уваги – символічна автобіографія письменника, гностичні колізії творчості, культурний синтез, натурфілософія і антропологія митця. |
 |
8 У монографії на основі аналізу творчої спадщини Івана Франка вперше висвітлюються його погляди на розвиток економічної думки світу від найдавніших часів до початку XX ст. Ця книга є одним із підтверджень геніальності Великого Каменяра. |
 |
8У У виданні подано повну збірку листів Івана Франка та Михайла Драгоманова (1877-1895) за виданням Комісії Західної України Всеукраїнської Академії Наук (Київ, 1928) зі збереженням авторської редакції. М. Драгоманов був ідейним натхненником радикальної молоді у Галичині і помітно вплинув на світогляд, громадську діяльність та наукові зацікавлення І. Франка у XIX ст. |
 |
8 У монографії висвітлено основні проблеми антропологізму, історії та суспільного розвитку, соціальних прав людини і народу, проблеми українського націотворення і української національної ідеї, критику ідеології денаціоналізації українського народу, питання релігійного світогляду в творчості Івана Франка. |
 |
8 Це психологічний, з елементами містерії твір, у якому своєрідно сплелися суперечливі реалії галицької дійсності другої половини XIX ст., на яку припала Франкова молодість, художня інтерпретація цієї дійсності в його кращих поетичних, прозових, публіцистичних та наукових творах, непрості стосунки митця з оточуючими його людьми, в т.ч. з Ольгою Рошкевич, напружені духовні пошуки суспільного ідеалу, вміло відображені у безперервній боротьбі за душу Пророка між силами добра (Ангел) і зла (Лукавий). |
 |
8У У монографії зроблено спробу розглянути видавничу діяльність Івана Франка (друга половина 70-х – 80-ті роки XIX ст.) у контексті державницького руху української нації. |
«Після Шевченка не було в нас такої постаті. Отже не буде в нас перебільшення сказати, що Шевченко і Франко – це насправді ті два могутні крила, які винесли українське слово, українську культуру на простори світові. Франко стоїть серед тих великих порадників, мислителів-гуманістів, до яких людство завжди буде звертатись».
(О. Гончар)
Творча спадщина І. Франка є визначним явищем не лише в українській, а й у світовій літературі. Вражає її ідейно-тематичне багатство, широке коло відображених подій, жанрова різноманітність, емоційна насиченість, висока художня майстерність.
У творчості І. Франка відображено найрізноманітніші сторони життя українського народу, реалістично відтворено численні події, процеси, явища з історії рідної країни, з життя різних країн і народів, передано найглибші людські переживання, найтонші порухи людської душі.
Твори Франка перекладено багатьма мовами світу. Чимало його поезій покладено на музику. Б. Лятошинський за мотивами повісті «Захар Беркут» створив оперу «Золотий обруч» (1930), чеський композитор В. Амброз – оперу «Украдене щастя» (1924), А. Кос-Анатольський – балет «Сойчине крило» (1956). Ряд творів Франка екранізовано і інсценізовано.
Творчість письменника стала предметом дослідження спеціальної галузі науки – франкознавства.
 |
8У В книзі розглядаються особливості композиційно-мовленнєвої організації трьох поетичних збірок Івана Франка: «З вершин і низин», «Зів’яле листя», «Мій Ізмарагд» з урахуванням біографічного та історико-літературного контексту. |
 |
Б81 У збірнику представлено статті, тези, рецензії, присвячені актуальним питанням франкознавства останніх двох десятиліть. Центральна тема – євангельські мотиви в творчості Івана Франка. Значна увага приділена також художній інтерпретації франкових текстів, взаєминам його з жінками. Досліджується стан і завдання розвитку франкознавчої науки на сучасному етапі. |
 |
8 У книзі подано історію майже півторастолітньої фрацузькомовної Франкіани, яка знайшла своє вираження у студіях творчості І. Франка, що належать літературознавцям Франції, Бельгії та Швейцарії. Окремі розвідки присвячені важливій сторінці спадщини Каменяра – його судженням про романські літератури, перекладам із французького, бельгійського французькомовного та іспанського письменства. |
 |
8 У книзі проаналізовано пареміологічні ідеї Івана Франка, зосереджено увагу на їх реалізації у фундаментальному тритомному описово-аналітичному корпусі «Галицько-руські народні приповідки». |
 |
8У У монографії висвітлено основні положення фольклористичної концептосфери Івана Франка. Найповніше презентовано два взаємопов’язані магістральні напрями (методологія та генологія) пошуків науковця у царині студій над усною словесністю. Проаналізовано Франкову рецепцію методологічних платформ популярних фольклористичних шкіл (міфологічна, антропологічна, міграційна, порівняльно-історична, культурно-історична, філологічна). Розглянуто суттєвий внесок Івана Франка у вивчення жанрової системи українського фольклору, зосібна акцентовано на новаторських підходах до інтерпретації найскладніших питань фольклористичної генології. |
 |
8 У дослідженні зосереджено увагу на різних аспектах ліричної драми І. Франка в контексті філософських та естетичних зацікавлень автора, а також характерних тенденціях того часу, скерованих на оновлення словесного живопису. Глибокий психологізм, яким пройнята вся образна система ліричної драми, проникнення у внутрішній світ героя, який водночас творить образ коханої, котра, проте, не поділяє його почуття, дає змогу інтерпретувати «рух» поетичного слова у просторі цих драматичних взаємин. |
 |
8 У книзі зібрано написані в різний час лекції, статті, есеї про малодосліджені лінгвістичні погляди Івана Франка. Автор простежує процес становлення Франка як мовознавця, з’ясовує соціолінгвістичні засади науковця, його погляди на суть Слова, зв’язок мови і духовності, розкриває Франкове трактування ролі живого слова в житті індивіда та народу. Розглянуто функцію кольороназв у Франкових творах, показано Франка як видатного фразеографа; з’ясовано Франкові засади мовотворчості журналіста. |
 |
8У У монографії досліджується сатирична епопея «Ботокуди», віршоване оповідання «Сурка», історико-політична поема «На Святоюрській горі». Проаналізовано всебічно філософський епос Івана Франка – поеми «Смерть Каїна» і «Мойсей». Звернена увага на малодосліджені й зовсім недосліджені проблеми аналізу Франкових поем. |
 |
8 Словник є повним довідником особливостей слововживання у поетичній збірці Івана Франка «Зів’яле листя». Подано частотність уживання всіх лексем, що функціонують у тексті другого прижиттєвого видання збірки поета, розкрито їх семантику і фонетико-граматичні особливості. |
 |
8У4 У монографії розглядається жанрова структура романів «Не спитавши броду», «Лель і Полель», «Для домашнього огнища», «Основи суспільності», «Перехресні стежки» І. Франка через призму їх зв’язку з історичною реальністю, у контексті західноєвропейської традиції та аналізується внутрішня організація художнього цілого. Автор застосовує деякі положення французьких структуралістів групи «Тель Кель», вводить нове поняття – жанрова матриця. Це дозволило розкрити новаторство письменника, його внесок у світове та українське письменство. |
III. «Вогонь в одежі слова»
«Вогонь в одежі слова» - Франковими словами найкраще можна назвати Франкову творчість, полум’яну й пристрасну, роздмухану найголовнішими вітрами життя і звернену сяючими сполохами своїми вперед, в наступне завтра. Пильним, активним вгляданням в майбутнє є вся творчість геніального українського мислителя-письменника- вченого, прокладача шляхів, рубача нетрів і знищувача скель – того, кого народ заслужено назвав славним іменем «Великого Каменяра».
(М. Бажан)
Як поет Франко видав книги поезій: «Балади й роскази» (1876), «З вершин і низин» (1887, 1893), «Зів’яле листя» (1896), «Мій Ізмарагд» (1897), «Із днів журби» (1900), «Semper tiro» (1906), окремими виданнями побачили світ численні поеми.
Перу І. Франка належать понад 100 оповідань, 10 повістей та романів надзвичайно широкої тематики. І Франко написав близько 15-ти драматичних творів, видав талановиті книги для дітей: «Коли ще звірі говорили» (1889), «Лис Микита» (1890), «Пригоди Дон-Кіхота» (1891), «Коваль Бассім» та інші.
Франко перекладав з 14-ти мов твори світових класиків: Гомера, Данте, Шекспіра, Гете, Золя, Пушкіна, Лермонтова, Міцкевича, Яна Неруду та багатьох інших.
Українське літературознавство І. Франко збагатив сотнями многоцінних праць, серед них 5-томне фундаментальне видання «Апокрифи і легенди з українських рукописів» (1896-1910), «Карпато-руське письменство XVII - XVIII» (1900), «Нарис історії української літератури до 1890 р.» (1910), «З секретів поетичної творчості» (1898), «Теорія і розвій історії літератури» (1899), «Іван Вишенський і його твори» (1891) та багато інших. Він автор низки праць з проблем мовознавства, фольклористики, політичної економії, суспільно-політичної думки, загальної історії.
 |
84(4Укр)5 Хрестоматію складають повісті, оповідання, драматичні твори та публіцистичний нарис «Леся Українка» видатного українського письменника Івана Франка. |
 |
84(4Укр)5 До цього збірника увійшли вибрані твори видатного класика вітчизняної літератури Івана Яковича Франка. Ці віршовані та прозові шедеври, що відрізняються особливим тонким ліризмом та глибоким знанням людської психології, не залишать байдужим українського читача. |
 |
84(4Укр)5 Книгу подано в репринтному відтворенні. Якби І. Франко не створив більше нічого, а тільки видав збірку «З вершин і ннизин», він мав би право значитися одним із найвидатніших українських письменників усіх часів. Франковими вершинами є його твори, його низинами – часто глуха стіна нерозуміння сучасників. |
 |
У1 Цю історичну повість І. Франко писав у рідному селі протягом шести тижнів. Письменник нею відкрив завісу в далеке минуле – XIII століття, оживив давні події, наповнив їх оптимістичним звучанням, адже був упевнений, що наш народ – творець історії – колись таки стане господарем свого життя, заснованого на принципах рівності, волі, братерства і злагоди. |
 |
84(4Укр)5
Ф83 Збірка «Зів’яле листя» народжена особистими і суспільними негараздами, про що свідчить її підзаголовок «Лірична драма». Усі вірші вражають своїм змістом і досконалою формою. Поет у власні страждання починає вбирати болі і муки понівеченої душі своєї любові та досягає найвищої, найщирішої й найрозпучливішої ноти. В цій збірці є вірші такої краси й глибинності, що їх сміливо можна зарахувати до найгеніальніших творів світової любовної лірики. |
 |
84(4Укр)5 У видання І. Франка увійшла збірка «Коли ще звірі говорили», а також найбільш відомі вибрані казки «Абу-Касимові капці», «Лис Микита», «Коваль Бассім», «Св. Іван і розбійник», «Ріпка». |
 |
У1 У збірку ввійшли твори письменника, які своєю високою художністю, струнким і захоплююим сюжетом заслуговують високої оцінки і належать до кращих доробків письменника. |
Література до книжкової виставки «Велетень думки і праці»
Виставку підготувала пров. бібліотекар Стець Я.М.