|
|
2.02.2021__________
На вулиці Валер'яна Підмогильного (до 120-річчя від дня народження)
Є вулиця у нашому місті, де споруджено всього два будинки. Це в мікрорайоні колишнього шинного заводу. Люди чекали у черзі на своє помешкання більше двадцяти років. Вже й надію на новосілля втратили, бо й Союз розвалився і завод на ладан дихав. Та все ж якось «зірки зійшлися», довело таки керівництво заводу на чолі з В.А. Тютіним справу зі зведенням цих двох будівель до кінця.
Коли ж настав час отримувати ордери, майже всі майбутні жителі з розпачем зітхнули: «Чекали-чекали, а вимушені жити під могилою…». Забобони міцно вкорінилися в наше мислення: щоб жилося веселіше, то й назва вулиці має бути світлою та яскравою, «Сонячна», «Яблунева», «Малинова», наприклад, а не імені невідомого на той час нам В. Підмогильного.
Літературу Розстріляного Відродження наше покоління на той час не вивчало, тож ім’я Підмогильного мало кому було відоме, хоч і наближався 100-річний ювілей від дня його народження. І не стороння людина він був на Катеринославщині, адже народився у селищі Чаплі, здобував освіту у Першому реальному училищі в Дніпрі (нині це один із навчальних корпусів ДНУ імені О. Гончара, що на проспекті Д. Яворницького 36), яке, між іншим, майбутній письменник закінчив на відмінно. Надалі навчався з перервами на математичному та юридичному факультетах Катеринославського університету, вчителював у Павлограді та Катеринославі (викладав математику у школі, де зараз находиться музей «Літературне Придніпров’я»).
Тож аби якось заспокоїти наших новосельців, що це ж не дачне селище, а наше місто, а відтак чому б не уславити своїх славетних земляків, назвавши на їхню честь вулицю, почала детально вивчати життєвий і творчий шлях Валер’яна Петровича Підмогильного. Вікіпедією ще на той час ми не користувались, тому звернулась спершу до енциклопедії, потім до книжкової полиці у науковій бібліотеці.
Чи можна декількома реченнями розповісти про цього талановитого письменника? В. Підмогильний є класиком пожовтневої української літератури. Його віртуозні переклади творів А. Франса, Вольтера, Мопассана, Дідро, Меріме, Флобера, Гюго, Доде і донині вважаються довершеними та еталонними, тому не припиняють перевидаватися численними видавництвами. Ще зі шкільних років автор почав друкувати свої коротенькі твори під псевдонімом Лорд Лістер. Подальша плідна літературна діяльність поєднувалась із вчителюванням та роботою у вітчизняних видавництвах (у Києві письменник навіть працював бібліотекаром книжкової палати, у Харкові був консультантом з іноземної літератури при видавництві «Рух»). Своїм духовним наставником Підмогильний вважав українського прозаїка-імпресіоніста М. Коцюбинського, а джерелом невичерпного натхнення – класичну французьку літературу. На початку 30-х років ХХ століття радість від творчості та улюбленої роботи затьмарило людське горе – Голодомор. Політика колективізації привела українське село до голоду. Цю гірку ношу письменник сповна розділив зі своїм народом, він намагався правдиво відобразити емоційний та фізичний стан українців у своїх творах, долучався до організації їдалень для стражденних, а також колег-письменників, які не могли прогодувати себе та свої родини. Сучасник прозаїка згадує: «Це врятувало багатьох від справжнього лиха. Валер’ян Петрович не шкодував для столової часу й зусиль. У нього були зв'язки з селами, він виїздив до своїх приятелів, щось там закуповував, вимінював, робив запаси, і ми почувалися за його спиною, як за надійною стіною». У ці роки також посилилися репресії творчої та інтелектуальної інтелігенції України. Валер’яна Підмогильного, на жаль, не оминула доля жертви, хоча арешт письменника за звинуваченням в «участі у роботі терористичної організації, що ставила собі за мету організацію терору проти керівників партії» був очевидно безпідставним. 3 листопада 1937 року разом зі своїми колегами та однодумцями М. Зеровим, В. Поліщуком, М. Кулішем, Л. Курбасом Підмогильний був розстріляний в урочищі Сандармох (Карелія). Йому було лише 36 років.
У наш час життя і творчість письменника вже вивчають у школі та більш ґрунтовно – у вишах, тому віриться, що про нашого земляка будуть пам’ятати, а його творами захоплюватися та зачитуватися. Коли студенти-філологи нашої Alma Mater приходять до філіалу бібліотеки, аби вкотре взяти книгу «Місто» чи «Невеличка драма» під час підготовки до практичних занять, то радо діляться цікавими історіями, що пов’язані з їхнім досвідом знайомства з творчістю В. Підмогильного (до речі, роман «Місто» потрапив у рейтинг 100 кращих творів вітчизняної літератури по версії українського ПЕН-клубу). І саме ці історії роблять письменника живим, малюють в нашій уяві картину, як ще зовсім молодий, сповнений світлих мрій про майбутнє своє та країни Валер’ян Підмогильний поспішає на чергове заняття сходинками нашого університету. У студентів є навіть певний перелік «гріхів», за які вони можуть бути недопущені до іспиту з курсу «Історії української літератури». Непрочитаний роман «Місто» - один із них. «Без знання змісту та сюжету цього твору на екзамен вас не допустять», - посміхаються юні філологині. «Ніколи не забуду, як на лекції наша викладачка, професорка Нінель Іванівна Заверталюк розповідала історію про те, як В. Підмогильний разом із товаришами вирішили удосконалити своє знання французької мови, звернувшись до послуг репетитора, - ділиться аспірантка кафедри української літератури Ольга Сидоренко. – Хоч репетитор і був французом, але виявилось, що Валер’ян Петрович знав мову краще за нього. Цей спогад завжди мотивує мене до вивчення іноземної мови. Приклад Підмогильного дуже надихає». Також студенти з особливою гордістю і трепетом розповідають про свій досвід постановки спектаклю за твором Підмогильного «Військовий летун» (студентський театр «Відлуння»).
У лютому українська громадськість відзначить 120-річний ювілей з дня народження видатного письменника Дніпропетровщини. З цієї нагоди в науковій бібліотеці університету вже готують книжкові виставки та літературні читання із залученням студентської молоді, а також інші цікаві заходи. Що ближче цей день, то більше непокоїть, чи знають жителі вулиці, яка носить ім’я цієї людини, про цю непересічну особистість, чи читали його твори… Саме тому для мешканців цих двох будинків підготовані невеличкі аркушики з інформацією про ювілей видатного майстра української прози. Хочеться вірити, що ці маленькі оголошення про роковини пам’яті видатного письменника на під’їздах будинків на вулиці Валер’яна Підмогильного стануть першим кроком до розуміння, чому ми маємо пишатися своїм земляком, чому так почесно жити на вулиці, що носить його ім’я. Можливо, хоч хтось зазирне в інтернет або знайде дорогу до «аптеки душі», як в давнину називали бібліотеку, аби потримати в руках книгу майстра, що «дихає» часом, епохою, в якій жив і творив Валер’ян Петрович Підмогильний.
Головний бібліотекар Ніна Дьячкова
|
 
|
