«Апостол духовності»
Присвячена життю і творчості Олеся Терентійовича Гончара
(03.04.1918 – 14.07.1995)

Дбати про духовну наповненість душі, про її духовне здоров'я і дбати про середовище, у якому ми живемо, мабуть, головне.

(О.Т. Гончар «Щоденники»)

Олесь Гончар – письменник, публіцист, учений-філолог, громадський діяч, поборник державності України; той Гончар, котрий брав сиру глину – життєві події – і ліпив з неї, вдихав в неї частку самого себе, аби з'явилося нове живе творіння – нарис, новела, оповідання, повість, роман. Його майстерні словесні набутки, подібно до виробів справжніх гончарів, ставали з часом усе міцнішими і необхіднішими, переходили від покоління до покоління, єднаючи час і простір.
Олесь Гончар – ровесник нашого Дніпропетровського національного університету, у якому він у 1946 році закінчив з відзнакою філологічний факультет і став викладачем кафедри української літератури.Саме тут він зробив перші кроки в науковій діяльності. На нашій дніпропетровській землі написав безсмертних «Прапороносців», з нашим рідним краєм пов'язані його славнозвісні твори «Собор» та «Бригантина».
У ювілейні квітневі дні 2003 року завдяки зусиллям ректора ДНУ, академіка М.В. Полякова Олесь Гончар ожив у бронзі на стіні корпусу №2. Автор погруддя – народний художник В.П. Небоженко.
У Дніпропетровському національному університеті все живе Олесем Терентійовичем, який учить своїм пристрасним словом, гріє світлою посмішкою, допомагає стверджувати в людині добро.
У цьому році (2015) 14 липня буде відзначатися 20 років як помер письменник і в цому ж році відзначатиметься п'ятнадцятиріччя з дня відкриття літературно-меморіального музею-садиби у с. Сухій.
Народився Олесь (Олександр) Терентійович Гончар 3 квітня 1918 року в с. Ломівці у звичайному будинку на вул. Петрозаводській, що входила в адміністративний район міста Катеринослава, теперішнього Дніпропетровська. Батько майбутнього письменника, Терентій Сидорович, Георгіївський кавалер, та матір Тетяна Гаврилівна вже мали чотирирічну доньку Шуру.
У 1921 році мати Олеся, Тетяна Гаврилівна, померла і хлопчику довелося переїхати до бабусі, тому дитячі та юнацькі роки майбутнього класика української літератури пройшли в селі Сухе (раніше – Суха Балка) Кобеляцького району на Полтавщині. 2000 року там було відбудовано хату його неписьменної бабусі Єфросинії Євтихіївни, яка замінила хлопчикові померлу матір, і відкрито літературно-меморіальний музей-садибу. Трирічного племінника забрав із Катеринослава до себе на Полтавщину дядько Яків, брат Тетяни Гаврилівни. Тут, вступаючи до школи, Сашко Біліченко отримав материне прізвище і став Олесем Гончаром, отримавши таким чином ім'я, яке стало відоме ледь не усьому світові.
Єфросинія Євтихіївна, бабуся Пріся, яку Олесь вважав «найріднішою людиною», знала безліч народних пісень, переказів і казок, надзвичайно любила рідну землю й ту любов передала онуку в спадок.
Після закінчення семирічки у селі Бреусівці Козельщанського району Олесь Гончар з 1933 по 1937 рік навчався в Харківському технікумі журналістики ім Островського, потім рік працював у редакції обласної молодіжної газети. Тоді ж почав друкувати перші оповідання й повісті («Іван Мостовий», «Цілюща вода», «Черешні цвітуть», «Стокозове поле» тощо), що були помічені критикою і заслужили схвальні відгуки Юрія Яновського, Андрія Малишка, Петра Панча, Павла Тичини.
З вересня 1937 по червень 1941 року Олесь Терентійович навчався на філологічному факультеті Харківського державного університету. Але у 1941 почалася Велика Вітчизняна війна, і з третього курсу Олесь Гончар у складі студентського батальйону пішов добровольцем на фронт. Того ж року на полі приміського колгоспу від авіабомби загинув батько Олеся Терентійовича, Терентій Сидорович.
Вперше Олесь Гончар був поранений на річці Рось, вдруге – у боях під Полтавою й Харковом. Після одужання юнак знову повернувся до лав бійців. 1942 року Олесь Терентійович опинився у фашистському полоні, зазнав «каторги степової» в німецькому держмаєтку на Полтавщині. 25 вересня 1943 року 1943 року майбутній письменник був звільнений наступаючими військами, після чого брав участь у бойових операціях на території Румунії, Чехословаччини, Угорщини, Австрії. За виявлену на фронті мужність був нагороджений орденом Слави III ступеня та орденом Червоної Зірки, трьома медалями «За відвагу». На фронті Олесь Гончар писав вірші, які публікувалисьу військовій пресі, а після війни – у журналі «Дніпро» та різних газетах. Пізніше ці вірші вийшли під загальним заголовком «Фронтові поезії».
Після демобілізації Олесь Терентійович Гончар повертається до своєї сестри Олександри Сови у рідне село Ломівку. Освіту письменник вирішив продовжити у Дніпропетровську, адже у Харкові йому запропонували ще раз повторити уже пройдений третій курс.
29 грудня 1945 року Олесь Гончар був зарахований студентом четвертого курсу українського відділення філологічного факультету Дніпропетровського державного університету. У 1946 році письменник з відзнакою захистив дипломну роботу «Новели Стефаника» і закінчив університет. Працював на кафедрі української літератури викладачем-стажистом, він зробив перші кроки в науковій діяльності; навчався в аспірантурі Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка АН України, а згодом переїхав до Києва.
З 1946 він став членом Спілки письменників України.
З осені 1947 – до 1949 року Олесь Гончар обіймав посаду головного редактора журналу «Вітчизна». Відтоді починається напружена творча праця, з'являються один за одним нові романи, повісті, оповідання, нариси: «Земля гуде» (1947), дилогія «Таврія» та «Перекоп» (1952 - 1957), дилогія «Людина і зброя» (1960) та «Циклон» (1970), «Тронка» (1963), «Собор» (1968), «Берег Любові» (1976), «Бригантина» (1975), «Твоя зоря» (1980), збірка новел і оповідань «Далекі вогнища». За критику кар'єризму, виступ проти споживацько-бюрократичного ставлення до природи й пам'яток минулого в романі «Собор» автор зазнав переслідувань, а твір було вилучено з літературного обігу на 20 років.
Окрім художньої літератури, Олесь Гончар також працював як журналіст. Його публіцистичні розвідки увійшли до окремих видань – «Зустрічі з друзями. Нариси про Чехословаччину» (1950), «Китай зблизька» (1951), «Японські етюди» (1961), «Про наше письменство» (1972), «О тех, кто дорог» (1978), «Письменницькі роздуми» (1980), «Чим живемо: На шляхах до українського Відродження» (1991, 1993).
Видатного українського письменника вирізняла активна громадянська позиція. З 1959 по 1971 рік Олесь Гончар був головою правління Спілки письменників України, активно захищав тодішніх дисидентів-шістдесятників; у 1971 – 1986 роках був секретарем правління Спілки письменників СРСР, депутатом Верховної Ради СРСР та УРСР, а з 1973 року – головою Українського республіканського комітету Захисту Миру, членом Всесвітньої Ради Миру. 1962 року він був удостоєний Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка за роман «Людина і зброя». У 1964 році письменник став лауреатом Ленінської премії за роман «Тронка».
Олесь Терентійович Гончар – академік Академії наук України, Герой соціалістичної праці (1978) та Герой України. Нагороджений Державними преміями СРСР (1948, 1949, 1982 роки), Золотою Медаллю ім. О.О. Фадєєва та премією ім. С.К. Неймана (Чехія). У 1992 році в Канаді Олеся Терентійовича Гончара обрали почесним Доктором літератури Альбертського університету, одного з найпрестижніших у світі. Свідченням високого авторитету українського митця стало присудження йому Міжнародним біографічним центром у Кембриджі (Англія) почесного титулу «Інтелектуал» світу 1993 року». Твори Олеся Гончара видавалися 40 іноземними мовами.
Помер Олесь Терентійович 14 липня 1995 року в Києві, похований на Байковому кладовищі.

I. Вінок пам'яті Олеся Гончара

Слово Олеся Гончара

8
В49
Вінок пам’яті Олеся Гончара: Спогади. Хроніка. / упор. В.Д. Гончар, В.Я. П’янов. – Київ: Укр. письменник, 1997. – 453с.: іл.
1653284 КСХ
Книжку склали спогади як відомих, так і незнаних широкому загалові сучасників Олеся Гончара про пам’ятні події, яскраві, часом драматичні епізоди з його життя, про пережите поряд з ним, його очима побачене, від нього почуте. Вміщено також офіційні траурні матеріали, хроніку з днів прощання з великим сином України, вірші присвячені йому.

8
Г65

Гончар, Валентина Данилівна
«Я повен любові...» (Спомини про Олеся Гончара) / В.Д. Гончар. – Київ: Сакцент Плюс, 2008. – 448с.
1721992 КСХ

Книга споминів Валентини Данилівни Гончар – це щира розповідь-сповідь дружини і друга видатного письменника Олеся Терентійовича Гончара про нього, насамперед як про людину, і про той складний, яскравий і драматичний шлях із щасливими моментами, який їм відвела доля.

 8
Г65
Олесь Гончар і Придніпров’я / упор. С.М. Мартинова. – Дніпропетровськ: Арт-Прес, 2008. – 58с.: іл.
1718422 КСХ

До літературно-художнього видання «Олесь Гончар і Придніпров’я» увійшли уривки з літературно-критичних статей письменника, фрагменти щоденникових записів, листи до друзів, в яких говориться про Придніпров’я і його роль у формуванні, становленні і творчій долі письменника-класика.
Видання презентує документи з родинного архіву Гончарів та фото з фондів Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворницького, які висвітлюють зв’язок О.Т. Гончара з нашим краєм.

84(4 Укр)6-8
М50

Ментальний України дух: Поетичне слово про Олеся Гончара: науково-публіцистичне видання / упор. В.П. Біляцька, Н.П. Олійник. – Дніпропетровськ: СЕРЕДНЯК, 2013. – 68с.
1746459 АХЛ

У книзі вміщені поезії сучасних авторів про Олеся Гончара – Великого Українця й самобутнього письменника, одного з найпотужніших українських митців другої половини XX століття, Героя України.
Пропоновані читачеві поезії про Олеся Гончара – це художня сторінка його великого життя та його правдивих творів, їх значення для майбутніх поколінь, розуміння й поцінування авторами справжнього Майстра слова й оберега соборів наших душ.

8У6
С48
Слово про Олеся Гончара: нариси, статті, листи, есе, дослідження / упор. В.К. Коваль. – Київ: Рад. письменник, 1988. – 647с.
1499764 ЧзГ

Багатогранна, високохудожня, гуманістична творчість Олеся Терентійовича Гончара – предмет гордості української літератури, яскраве явище у світовому романному русі. Його книги обійшли народи і континенти, утверджуючи ідеал людини борця, людини-мислителя і миротворця. Про твори О.Т. Гончара, їхні художні достойності і особливості, про самого їхнього творця, видатного громадського і культурного діяча, людину високих принципів і почувань, написано чимало.
До цієї книги увійшли статті, розвідки, есе, етюди літераторів України і зарубіжних країн, присвячені життю і творчості О.Т. Гончара, листи до письменника, бібліографічні матеріали.

378
С82
Сторінки історії: Олесь Гончар / упор. І.С. Попова, Н.П. Олійник, А.І. Рудинська. – Дніпропетровськ: Пороги, 2003. – 198с.: іл.
1682850 КСХ

У книзі представлені матеріали про Олеся Гончара – славетного випускника Дніпропетровського національного університету.

8У
Т35
Тернистим шляхом до храму: Олесь Гончар в суспільно-політичному житті України 60-80-х рр. XX ст. / упор. П.Т. Тронько, О.Г. Бажан, Ю.З. Данилюк. – Київ: Рідний край, 1999. – 304с.
1712223 КСХ

До збірника включені документи та матеріали, які висвітлюють громадсько-політичну діяльність письменника О.Т. Гончара в 60-80-х рр., розкривають реакцію українського суспільства на роман «Собор», долю митця в тоталітарному суспільстві.

II У творчій майстерні художника слова

Читайте щоденники Олеся Гончара. Читайте уважно, серцем, душею своєю, і ви побачите, скільки там любові, доброти, справедливості, вболівання за Україну і рідну мову, скільки мудрості, краси і таланту. Олесь Гончар, може, останній гуманіст XX століття.
(Петро Сорока)

Творчість Олеся Гончара відзначається особливою художньою майстерністю і посідає почесне місце в українській культурі, і це результат усього життя митця.
Відомий учений М. Жулинський про творчість письменника зазначав так: «Вражає жанрова своєрідність його романів і повістей, поетична чистота і мудра зрілість світобачення, гуманістична концепція людини і світу».
Глибоке філософське осмислення дійсності, проникнення в таїну людської душі,  глобальна важливість і масштабність проблем, порушуваних письменником, уміння бачити прекрасне в житті, людях, природі і передати своє світосприйняття й світовідчуття читачам, тонкий художній смак і рідкісне мистецьке обдарування – ось прикметні риси Олеся Гончара як неперевершеного майстра слова, мудрого мислителя, громадянина, патріота рідної Батьківщини.
Він починав писати, як і більшість письменників, із поезій, але поетом не став. Більшість поезій про «святе божевілля атаки» стали пізніше поетичними чернетками прозових творів.
Перу Олеся Гончара належать твори великих і малих епічних форм. Палітра малих форм багата і різноманітна: це і романтично-психологічні етюди («Модри Камень», «Гори співають»), і психологічно-побутові оповідання («Соняшники», «Маша з Верховини»), і нариси («Чари-Комиші», «Птахи над Бродщиною»), і новели (роман у новелах «Тронка»).

8
Г15
Галич, Олександр Андрійович
Олесь Гончар у вимірах Non Fiction: монографія / О.А. Галич. – Луганськ: Книжковий світ, 2011. – 260с.: іл.
1746460 КСХ

У монографії розглядаються теоритичні та історико-літературні проблеми щоденника як жанру мемуарної літератури, матеріалом для аналізу є щоденники Олеся Гончара. Докладно розкривається бачення українським письменником основних концептів буття нашого народу, розглядається його оцінка постатей окремих письменників і сусідніх літератур.

8
Г65
Олесь Гончар: «Прагніть задумів глибоких» / упор. В.Г. Абліцов. – Київ: КИТ, 2007. – 248с.: іл.
1715886 КСХ

Видання знайомить читачів із фундаторами, історією та хронікою першої в Україні недержавної Міжнародної україно-німецької літературної премії імені Олеся Гончара, заснованої 10 років тому німецькими прихильниками таланту автора роману «Собор», благодійниками письменницею Тетяною Куштевською та меценатом Дітером Карренбергом (Ессен, Німеччина) з метою підтримки творчої молоді України.

8
Г94
Гуменний, Микола
Західний антивоєнний роман і проза О. Гончара: компаративний аспект: монографія / М.Х. Гуменний. – Київ: Євшан-зілля, 2009. – 320с.
1735247 КСХ

У монографії досліджується одна із актуальних проблем сучасного літературознавства – типологічно-генетична сутність західного антивоєнного роману і аналогічної прози О. Гончара, що розглядаються в руслі жанрової своєрідності та стильової специфіки. Художньо-філософський феномен цього явища з’ясовано в літературному контексті, простежено генезис мистецького мислення А. Барбюса, Е. Ремарка, Е. Хемінгуея і О. Гончара та загострення його соціальної актуальності, філософічності, інтелектуальності. Крім того, висвітлено процес викристалізації індивідуального письменницького стилю як безперервний процес художньої еволюції й оновлення.

8У6
К56
Коваль, Віталій Кирилович
«Собор» і навколо собору / В.К. Коваль. – Київ: Молодь, 1989. – 272с.
1544262 КСХ

«Я не читав, але рішуче засуджую» - ще недавно у такий спосіб оцінювалися художні твори, визнані брежнєвсько-суслівською командою «крамольними». В застійний період роман Олеся Гончара «Собор» було проголошено «ідейно ущербним», піддано анафемі, як і твори багатьох українських письменників.
У книзі простежується багатостраждальна доля української літеретури, драматизм цькування її фарисеями.

8У6
Н17
Наєнко, Михайло Кузьмич
Краса вірності. У творчому світі Олеся Гончара / М.К. Наєнко. – Київ: Дніпро, 1981. – 216с.
1717505 КСХ

Книга присвячена творчості Олеся Гончара – видатного українського прозаїка XX століття.

8У
С60
Сологуб, Надія Миколаївна
Мовний світ Олеся Гончара / Н.М. Сологуб. – Київ: Наукова думка, 1991. – 140с.
1592627 КСХ

Книга присвячена вивченню індивідуального стилю видатного українського письменника – Олеся Гончара.
Автор розглядає характерні особливості творчої манери письменника: розвиток символічних значень слова, активне словотворення. В книзі акцентується увага на органічній єдності глибоконаціональних традицій і сучасних мовних засобів у художньому цілому, простежується еволюція індивідуального стилю письменника, особливості мовного бачення світу.

8
С79
Степаненко, Микола Іванович
Публіцистична спадщина Олеся Гончара (мовні, навколомовні й деякі інші проблеми) / М.І. Степаненко. – Полтава: АСМІ, 2008. – 396с.
1717177 КСХ

На матеріалі «Щоденників» Олеся Гончара розкрито динаміку мовної ситуації в колишній Українській РСР і в уже самостійній незалежній Україні, зміни в мовній політиці, зумовлені екстра- й інтралінгвальними чинниками; з’ясовано актуальні проблеми сучасної української соціо- та етнолінгвістики; схарактеризовано роль і місце в українському мовно-культурному контексті Тараса Шевченка, Миколи Гоголя, Олександра Довженка; висвітлено деякі маловідомі сторінки життєпису письменника Олеся Терентійовича Гончара. Окремим розділом книги є розповідь про Державний літеретурно-меморіальний музей-садибу Олеся Гончара в селі Сухій, що на Полтавщині.

8
С79
Степаненко, Микола Іванович
Світ в оцінці Олеся Гончара: аксіосфера щоденникового дискурсу письменника / М.І. Степаненко. – Полтава: ПП Шевченко Р.В., 2012. – 284с.
1742228 КСХ

На матеріалі «Щоденників» Олеся Гончара за семантичним принципом укладено реєстр описових найменувань людей і світу, що їх оточує. Ці діарійні нотатки яскраво заманіфестовують знакові віхи української та світової культури від найдавніших часів і до наших днів, розкривають роль її творців – окремих особистостей і народу загалом.

III. Будівничий соборів наших душ

«Ще квітям зійду я
В полях України,
Ще вам провіщатиму
Радості день.
Краю коханий,
Люди кохані!
Добра вам молитиму,
Сонця й пісень...»
(О.Гончар 14.03. 1974 р.)

8
Г65
Гончар, Олесь Терентійович
«Берегти світло в душі...»: про віру та сім’ю: із щоденникових записів / О.Т. Гончар; упор. Л.О. Гончар. – Київ: Веселка, 2011. – 223с.: іл.
1740818 ЧзГ

Це бесіда в дружньому колі про найсуттєвіше для кожної людини: про віру та сім’ю. Людмила Гончар вибрала зі щоденників батька зафіксовані (для себе самого) роздуми та враження письменника, а дружина знайшла в родиному архіві світлини, які ілюструють їх. Чимало світлин, зроблених Валентиною Гончар, вперше оприлюднено в цій книжці.

84(4Укр)6
Г65

Гончар О.Т.
Листи / О.Т. Гончар; упор. В.Д. Гончар, Я.Г. Оксюта; передм. В.О. Яворівського; вст. слово Я.Г. Оксюти; післям. Р.М. Лубківського. – Київ: Укр. письменник, 2008. – 431с.
1723897 АХЛ

Це перше видання епістолярної спадщини класика української літератури, державного діяча, лауреата Шевченківської премії – Олеся Гончара.
В листах відкриваються нові сторінки біографії і творчого життя письменника, його громадської, державної діяльності, широких зв’язків із читачами в Україні та за її межами.

У2
Г65

Гончар О.Т.
Людина і зброя: роман / О.Т. Гончар; передм. О. Кундзіча. – Київ: Укр. письменник, 1994. – 287с.: портр. – (Шк. б-ка).
1629181АХЛ

Роман «Людина і зброя» - про долю молодого покоління у війні, про бійців студентського батальйону, більшість із яких загинула у перших боях з фашистами, а інші, потрапивши в оточення, вперто пробивалися до своїх...
Одним із студбатівців був автор цього твору, нині видатний, знаний усім світом письменник, котрий вважав своїм обов’язком повідати людям про друзів і побратимів, які зі студентської лави добровольцями пішли на фронт, стали на захист рідної землі.
У 1962 році роман був відзначений Державною премією України імені Т. Шевченка.

У2
Г65
Гончар О.Т.
Собор: роман / О.Т. Гончар; передм. І.С. Бокого. – Київ: Веселка, 1993. – 286с.: іл. – (Шк. б-ка)
1616580АХЛ

У творчості видатного українського письменника Олеся Гончара, чиє ім’я шанується у всьому світі, роман «Собор» посідає особливе місце. Прийшовши до читачів наприкінці шістдесятих, твір одразу ж опинився у вирі пристрастей, бо саме в ньому чи не вперше у вітчизняній літературі могутньо і неприховано прозвучав заклик до духовного очищення й соборності, осуд національного безпам’ятства, звироднілого кар’єризму і браконьєрства. Офіційні кола сприйняли «Собор» різко негативно, адже роман, відкидаючи догматизм класових уявлень, утверджував загальнолюдські, гуманістичні цінності.

У2
Г65
Гончар О.Т.
Спогад про океан: новели / О.Т. Гончар; упор. В.Д. Гончар; передм. Я.П. Гояна. – Київ: Веселка, 1995. – 398с.: іл.
1630090 АХЛ

Нову книгу класика української літератури Олеся Гончара складають новели, що увійшли до золотого фонду національного письменства. Насичені глибокими роздумами про долю природи і долю світу, пройняті тривогою за духовність сучасної людини, лаконічні й дотепні, ліричні й водночас сповнені тонкого психологічного аналізу, ці перлини української новелістики спонукабть знову й знову замислитись над сенсом буття, будять своїм живим словом у людських серцях любов до України.

У2
Г65

Гончар О.Т.
Твоя зоря: роман / О.Т. Гончар. – Київ: Дніпро, 1982. – 374с.
1285144 АХЛ

Про життєві дороги людські, про народні духовні джерела, що живлять нас від дитинства і до сивих літ, про те світле й наснажливе почуття, що звемо його любов’ю до Батьківщини, йдеться в цьому романі Олеся Гончара. В центрі твору – образ людини з глибоко розвинутим почуттям гідності й честі, здатного життям пожертвувати в ім’я високих гуманістичних ідеалів.

84(4Укр)6
Г65
Гончар О.Т.
Щоденники: у 3-х т. / О.Т. Гончар; упор. В.Д. Гончар. – Київ: Веселка, 2008. –  Т.1 (1943 - 1967). – 455с.: іл.
1753751 АХЛ

Перший том «Щоденників» видатного письменника, фронтовика, громадського діяча Олеся Гончара охоплює значний часовий період – з 1943 року по 1967 рік, період, коли вже були написані романи «Прапороносці» і «Собор», період, коли прийшли світова слава і всенародне визнання та любов.
«Щоденники» публікуються такими, якими вони свого часу вилилися з його душі. Вони писалися в різних умовах: на фронті і в полоні, у мандрах рідною землею і поза її межами, у рідному київському домі та в затишній, любій серцю письменника Кончі-Озерній.

84(4Укр)6
Г65

Гончар О.Т.
Щоденники: у 3-х т. / О.Т. Гончар; упор. В.Д. Гончар. – Київ: Веселка, 2008. – Т.2 (1968 - 1983). – 607с.: іл.
1753760 АХЛ
До другого тому «Щоденників» Олеся Гончара ввійшли записи, що охоплюють період з 1968 по 1983 роки – час найбільшого «розквіту» тоталітаризму в нашій державі, коли безжально нищилось все передове і правдиве, організовувалися процеси над вільнодумною українською інтелігенцією, руйнувалися культурні пам’ятки, посилився наступ на українську мову. Тиск тоталітаризму Олесь Гончар відчув на собі повною мірою: після публікації роману «Собор» - виклику режимові – розпочалася ганебна «соборна кампанія» цькувань, принижень, що розтяглася на довгі роки.
Тяжкі моральні випробування не зломили духу письменника. Він був вірний собі, своїм принципам, знаходив сили й оптимізм для творчості, для активного громадського життя.
А на сторінках щоденника щиро і відверто давав волю своїм радощам і печалям.

84(4Укр)6
Г65
Гончар О.Т.
Щоденники: у 3-х т. / О.Т. Гончар; упор. В.Д. Гончар. – Київ: Веселка, 2008. – Т.3 (1984 – 1995). – 646с.: іл.
1753767 АХЛ
         До третього, останнього, тому «Щоденників» увійшли записи, зроблені за останнє десятиріччя життя письменника – 1984 – 1995 роки. Це бурхливий період в житті нашої держави: початок перебудови, Чорнобильська трагедія, розвал СРСР, проголошення незалежності України. Те, чого Олесь Гончар так прагнув і чекав, що наближав своєю творчістю і громадською діяльністю, незалежною позицією, тепер здійснилось – епоха сталінізму-тоталітаризму пішла в небуття.
Деякі події минулих часів, що описані в I і II томах, автор аналізує по-новому, доповнює, коментує. Тут багато філософських розхдумів і одкровень, афористичих висловлювань, риторичних запитань.
Цей том має додаток – записи О. Гончара під час поїздки до США 1960 р., знайдені в архіві письменника вже після виходу в світ першого видання тритомника.

Література до книжкової виставки «Апостол духовності»

Підготувала пров. бібліотекар Стець Я.М.