НАУКОВА БІБЛІОТЕКА
26.01.2022__________
ВІРТУАЛЬНА ВИСТАВКА
«БОЛЕМ І ГНІВОМ»
(ДО 100-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ АНАТОЛІЯ АНДРІЙОВИЧА ДІМАРОВА)
«Я весь час прагнув зробити з читача
співавтора, щоб він теж увійшов у мою
шкіру і в деяких місцях навіть додумав сюжет.»
(А. А. Дімаров)
5 травня 2022 року виповнюється 100 років з дня народження патріарха української літератури, лауреата національної премії імені Т. Г. Шевченка А. А. Дімарова. До цієї дати в рамках студентської практики на базі Наукової бібліотеки ДНУ імені Олеся Гончара студенткою заочного відділення ФУІФМ Оленою Гриневич ( гр. УУ-18-1з) оформлено тематичну виставку «Болем і гнівом».
Творчість А. Дімарова посідає одне з чільних місць в українській літературі XX століття. Блискучий майстер слова, тонкий стиліст, людина з величезним почуттям гумору, якого порівняти можна хіба що з Остапом Вишнею.
Про своє творче кредо письменник говорив так: «Я б ніколи, мабуть, не став би педагогом, бо не люблю повчати людей. Я писав твори не для того, щоб вони втокмачували різні цінності, як люблять про це говорити деякі поважні метри, а щоб людина взяла мою книжку, забула про негаразди і їй трошки полегшало на душі від того, що вона прочитала. Оце моє головне завдання.»
I. «Я все життя збираю людські долі»
Про життя і діяльність А. А. Дімарова.
У гроно талановитих майстрів української прози повоєнного часу ім’я Анатолія Дімарова вписувалося повільно і важко. Народився 5 травня 1922 року в Миргороді на Полтавщині в учительській сім’ї. Після закінчення середньої школи був мобілізований до армії. У письменника за плечима нелегке життя: страшні роки голодомору, війна. Письменницька праця складалася не зовсім так, як мріялося. А все через те, що писав у своїх творах життєву правду, про українських людей, зображував їхні долі в реальних умовах. Бо ж Правда для Анатолія Дімарова – синонім життя. Він дуже часто переступав через «червоні прапорці», а потім не раз ходив, як-то кажуть, у « чорному тілі». У своїх творах письменник не боявся змалювати часи примусової колективізації, голодомору 1932-1933 рр., масові репресії – відрізки історії, на які було накладено суворе табу.
У 1944 році, коли переїхав до Луцька, де прожив шість років, у ньому пробудилася національна свідомість: «У мене до того ніколи не сиділо в душі, що я – українець!».
У повоєнні роки працював у газеті «Радянська Волинь». У 1949 році видав першу збірку оповідань «Гості з Волині»; згодом після закінчення навчання, Дімаров видасть цілу низку збірок і оповідань.
В 1953 році закінчивши навчання, працював редактором у видавництвах України. Був на редакційній роботі в газеті «Радянська Україна», працював головним редактором львівського обласного видавництва «Радянський письменник». Перші романи з’явилися наприкінці 1950-х років і в наступні роки він видав цілу плеяду успішних романів, зокрема «Його сім’я» (1956), «Ідол» (1961), «І будуть люди» (трьома книгами: 1964, 1966, 1968) та «Біль і гнів» (двома книгами: 1974, 1980) тощо. За другий том «Болі і гніву» Дімаров був нагороджений Шевченківською премією.
Анатолій Дімаров написав кілька захопливих книжок для дітей: «Блакитна дитина», «На коні і під конем», «Про хлопчика, який не хотів їсти», «Для чого людині серце», «Друга планета», «Тирлик» тощо.
Книжки прозаїка перекладалися російською, англійською, французькою та багатьма іншими іноземними мовами. Упродовж 65 років Анатолій Дімаров був членом спілки письменників України, обирався членом Ради і членом Президії Національної спілки письменників України. Його творчість була поцінована високими літературними преміями та урядовими нагородами.
У 2012 році великий прозаїк відмовився від ордена Ярослава Мудрого IV ступеня, яким його нагородив тодішній президент України. І пояснив, що «письменник повинен перебувати в опозиції до будь-якої влади, хоч якою вона була б і сприймати урядову нагороду як спробу його підкупити». Вважав, що не може прийняти її з рук людей, «які штовхають країну у прірву».
Помер Анатолій Андрійович Дімаров 29 червня 2014 року на 93-му році життя. Похований у м. Києві.
Доторкнувшись душею і серцем до творчості письменника розуміємо, що його твори багатогранні, різнопланові й, безперечно, не можуть не привертати уваги читача.
|
821.161.2'06 «І будуть люди»-роман-епопея про українців Полтавщини в перше десятиліття після російсько -радянської окупації України у 1920-их роках. Назва роману походить з останнього рядка віршу Тараса Шевченка «І Архімед, і Галіллей»: «а буде син, і буде мати, // і будуть люди на землі». |
|
821.161.2'06 У романі «Біль і гнів» А. Дімаров веде далі почату в «І будуть люди» розповідь-епопею про щоденні клопоти жителів полтавського села Тарасівка. Їм здавалося, що минулося найстрашніше – примусова колективізація, Голодомор, масові репресії. Та невдовзі наспіла чорна година – воєнне лихоліття, а на заміну одним нелюдським порядкам прийшли не менш жорстокі. |
|
821.161.2'06 Чотири повісті, що увійшли до книги, спіткала складна доля. Написані в пору суспільного застою, вони довго лежали в столі письменника без надії потрапити до свого читача. Талановиті й гострі, твори відкривали пекучу правду про сталінщину та всенародні страждання, заподіяні нею, а тому з’явилися в нашій періодиці лише в час гласності й перебудови. |
|
821.161.2'06 В основу повісті ліг випадок, відомий авторові ще з часів війни, коли жіноцтво накинулось на арештованого німцями енкаведиста, що морив їхній район голодом, і самочинно його покарало. Над цією збіркою А. Дімаров працював ще в роки перебудови, становлення молодої Української держави. Всі твори як завжди гостросюжетні, тримають увагу читача до останньої сторінки. |
|
821.161.2'06 Любов і вірність, духовна краса радянської людини, її невтомна життєрадісність лягли в основу великих за розміром оповідань та коротких повістей, що ввійшли до першого розділу цієї книги Анатолія Дімарова. Повісті насичені захоплюючими подіями, гострими конфліктами і захоплюють з перших же сторінок своєю життєвою |
|
821.161.2'06 Першим досвідом А. Дімарова у жанрі епічної прози були сімейні романи «Його сім’я» та «Ідол», які не одержали великої преси, але стали досить популярними і мали широкий попит. Дебютний роман «Його сім’я» «був битий» за начебто неправдивість у змалюванні радянських людей, які, на думку критиків, «не могли сваритися, не могли розлучатися». Роман «Ідол» виявився безпрецедентно сміливим навіть для загально-суспільної атмосфери, здобув широку популярність та мав шалений читацький інтерес навіть за межами України. |
II. Жива мова, цікаві герої та сюжет занурюють нас у світ українського села.
|
821.161.2'06 Серія невеличких повістей, у яких автор висуває низку морально-етичних проблем життя українців за радянських часів. Героям повістей притаманні висока громадська активність, готовність прийти на допомогу, вміння обстоювати свої життєві переконання. |
|
821.161.2'06 Одна з найкращих книг прозаїка. Складається з невеличких оповідань. В деяких можна помітити переплетіння історій, але доволі легке. Мова написання чарівна, хочеться читати і читати. |
III. Дитячий світ Анатолія Дімарова
|
821.161.2'06 «На коні й під конем» - весела, щира розповідь хлопця про себе і своїх товаришів, які по закінченні середньої школи пішли служити в армію. У центрі повісті «Док» - образ молодого вченого, для якого творчий пошук є змістом життя. |
|
821.161.2'06 Фантастична повість, у якій створена картина життя далекого майбутнього, коли квартири могли бути на двохсотому поверсі, а люди літати на інші планети. У творі є повчальні елементи, суспільство майбутнього влаштоване так, аби найменше нашкодити довкіллю та екології. |
Виставку підготувала студентка заочного відділення ФУІФМ Гриневич Олена