Зустріч з актором і режисером Дніпропетровського театру «Крик»
Михайлом Васильовичем Мельником
Не проспіть життя!
Ти знаєш, що ти – людина?
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя – єдина,
Мука твоя – єдина,
Очі твої – одні.
В. Симоненко
22 лютого 2010 року у читальній залі гуманітарних наук Наукової бібліотеки ДНУ відбулася зустріч з актором і режисером Дніпропетровського театру «Крик» Михайлом Васильовичем Мельником, організована Лідією Володимирівною Демчук та Анною Михайлівною Абрамовою. Так розпочався новий творчий рік у молодіжному клубі «Штрих».
Це була зустріч актора і глядачів, кумира і фанатів, учителя й учнів… Побачити, почути, відчути Михайла Мельника прийшли близько 400 чоловік. І ці 400 чоловік протягом 2,5 годин у цілковитій тиші слухали слова Великої Людини.
Можна багато писати й говорити про цю видатну особистість, але краще сказати про М. Мельника, ніж він сам, не зможе ніхто. Для тих, хто не побував на зустрічі з актором, а також для тих, хто хоче ще раз пригадати «сказане на все життя», подаємо цитати з виступу Михайла Мельника. Можливо, хтось із вас по-новому подивиться на життя, на світ, на людей. Можливо, хтось знайде відповіді на питання. Отже:
• Усе в житті сон.
• Людина йде туди, куди її пускають.
• Людині треба знати, що вона комусь потрібна. Якщо вона розуміє, що нікому не потрібна, то хоче померти.
• Обов’язково є люди, які вас зрозуміють.
• Не можна двічі прожити одне життя.
• У наступному житті я буду музикантом.
• У цьому житті нічого легко не дається. Нічого… Я піду в нікуди…
• Будь-яка мрія здійсниться.
• Ви перевершили всі мої мрії.
• Справедливість все одно є на світі.
• Кожному дається стільки, кільки може понести.
• Не робіть кроків, після яких не буде вороття.
• Можна в будь-якому віці все зробити.
• Людина до всього пристосовується як духом, так і тілом.
• Як людину виховуєш, такою вона й є.
• У цьому житті треба битися до кінця.
• На світі є дві людини – це Адам і Єва. Усі ми родичі.
• У нас є і від диявола, і від Бога.
• Завжди будуть заздрісники, що б ти не робив.
• Будете щось робити, будуть розпинати.
• Люди стали кращі, ніж тисячоліття тому.
• Важливо, у що ти віриш.
• Ви – моє майбутнє.
• Увесь час хотів дивувати.
• Нічого не погасне в нашому житті. І в мене не погасло.
• Є гармонія на світі. Коли ти потрапляєш у гармонію, ви йдете з нею в один крок.
• Ми перестали дивуватися. Коли ми перестали дивуватися, то стали мутантами.
• Якщо ти цинік у 20 років, ти ніколи не будеш Ромео.
• Цинізм лікується власним болем.
• Я зробив театр своїми руками.
• Театр мусить рухатися.
• Театр повинен бути універсальним. З кіношними компонентами.
• Театр для того, щоб вас попередити.
• Поки цей театр [«Крик»] живий, буду битися до останнього.
• У Дніпропетровському театрі ім. Т.Г. Шевченка не хотів нікому наступити на горло.
• У кожному місті повинно бути 100 театрів, 100 церков, де чекають людей.
• Грати не можна, жити можна.
• У мене нічого випадкового не буває у виставах.
• Якщо мені вдасться бути хорошим актором, створити хорошу сім’ю, то я вважатиму, що досяг мети.
Присутні на зустрічі шанувальники творчого таланту М. Мельника мали змогу поспілкуватися з відомим актором, поставивши йому запитання:
1. Чому назва «Крик»?
- Тому, що крик. Коли народжується дитина, вона кричить. У крикові дитини – код на все життя.
2. Як виникла ідея «Табу»?
- Ми думали, що змінимо цей світ. І я так думав, тому й поставив «Табу».
3. Чи плануєте показ «Парфумера»?
- Ні [коротко й категорично].
У журналі «Хроніка 2000» (2007. – Вип. 73. – С. 631 - 654) М. Мельник розповів, що «Парфумера» він зняв. Підвищував ціни утроє, аби зменшити кількість глядачів і зняти виставу з репертуару. «Я відчував, що умру в цій виставі, а мені ж треба іще дещо зробити.
От лежиш, замотаний у поліетилені, повітря немає, дихати нічим, потім починаєш танцювати, а фізичних сил немає. А скасувати не можу, це важливо. Бо коли я задихаюсь, то відчуваю, що глядач задихається зі мною. Якось я сказав: коли героєві ламають кістки, то мої кістки теж мають тріщати. А якщо актор цього не може пережити – йому нічого робити в театрі».
4. По якій системі Ви працюєте?
- Маю своє народження, свою систему. Я – неповторна людина. Випрацював свою систему залежно від того, як жив. У Дніпропетровську не буде більше такого театру, адже жоден актор на Землі не захоче в усіх виставах умирати.
Театр «Крик» ніколи не буде затишком, не буде домом розваг, бо він – дім плачу. І запам’ятайте на все життя, що кращої, сильнішої вистави, ніж «Гріх», ви ніколи й ніде не побачите.
5. Що для Вас доля?
- Доля – це коли ти раптом потрапляєш у Музей комсомольської слави [зараз там розміщується театр «Крик»].
6. Чи відчуваєте різницю між молоддю зараз і 10 років тому?
- Я б сказав: і молоддю мого часу. Так. Та молодь була примітивніша.
7. Що для Вас добро і зло у сучасному світі?
 - Якщо ти хочеш жити у цьому світі, то пізнавай, читай, дивуйся, бажай. Поки я буду милуватися вами, бажати вас, до тих пір я буду творити.
Цей світ побудований на почуттях – потягу Адама і Єви. Все в ім’я жінки: війни, досягнення.
Пізнаєш цей світ, коли пізнаєш себе. Коли пізнаєш у собі краще, ти радієш, коли гірше, від цього треба відійти.
Мені хочеться бути щасливим, але не можу цього відчути. Стільки трагедій відбувається довкола, за стінами цього приміщення…
8. Є такі речі, які Ви самі в собі не розумієте?
- Дуже багато. І є речі, за які мені соромно. Їх хочеться змінити.
Гріх ставить тебе на розстріл. Спочатку ти розгублений. Потім розумієш, що вчинив зло.
Усі бояться, що з них спаде корона. Я не боюсь. У мене нема корони.
9. Ви ніколи не планували зробити телевиставу?
- Коли б я все встиг? Я зняв «Лоліту» на плівку, але нікому не буду показувати. «Лоліта» була створена на суд, то – філософська річ.
Телеспектакль ніколи не буде тим, що є живий.
10. У Ваших постановках дуже багато болю і страждань. Чи є вистави, у яких Ви виражаєте думки через позитив?
- У мене в усіх виставах є позитив.
На завершення Михайло Мельник сказав, що життя неймовірне. Воно таке багате, якщо не проспати його.
Я хочу, щоб ви весь час хотіли, я хочу, щоб ви весь час бажали. Не проспіть це життя, не проспіть його. Воно класне, коли ви живете, коли дихаєте…
Завжди у житті мусить бути мельниця, в яку повинні ходити за якісним борошном. І ця мельниця має стояти на горбі. Бо мельниць багато, а тільки до однієї мельниці йдуть доріжки, а до іншої заросли бур’яном. Не дай Господи, щоб до моєї мельниці заросли доріжки, бо поки вони не заростають, значить я даю борошно, а це борошно дає здоров’я. Оце смисл мого буття…
Я хочу, щоб вам завжди було цікаво.
Я дуже вдячний, що ви були зі мною. До зустрічі!
Зустріч, на жаль, закінчилася, але слова Михайла Мельника глибоко запали в душі слухачів. Ось враження однієї прихильниці таланту актора після вечора в клубі «Штрих»:
«Пів на п’яту вечора… До зустрічі ще півгодини, але місця в читальній залі вже зайняті. Озираючись навколо, оглядаю аудиторію. Студенти з різних факультетів, з різних курсів і навіть університетів, ми нібито дуже різні, і все ж таки настільки схожі, нас об’єднав театр… Незабаром з’являється людина, на яку всі з таким нетерпінням чекають – Михайло Васильович Мельник. Талановитий актор, режисер, лауреат Національної премії ім. Т.Г. Шевченка і просто чудова людина, він любить говорити про себе: «Я не граю на сцені, я живу». І це правда. Його персонажі у виставах плачуть, сміються, ненавидять, божеволіють, люблять, обожнюють і вмирають… Я не знаю людини, яка б біль щиро і довірливо розказувала про свою професійну діяльність і особисте життя, ніж він. Для мене він унікальний, такого, як він є, вже ніколи не буде. Він уміє дарувати почуття, які відроджують душу; думки, які відновлюють життя і підводять до висновків, які повертають утрачені цінності. Завдяки йому я пізнала цінність людського життя…»
Вдячна Квітонька
Матеріал підготувала
бібліотекар читальної зали гуманітарних наук
Шаровська Оксана
Зустріч з М.В. Мельником (відео)
Фотогалерея